Вивчення реальності крізь призму візуального рішення Білоуса неможливе без теми коней. Ці створіння волелюбні, благородні, красиві. Вони – концентрований рух, який митець передає динамічними кольорами. Проєкт створений до повномасштабного етапу війни росії проти України, і нинішня боротьба українців за свободу додала йому нового змісту. 

Всі свої сюжети Микола Білоус бере з прожитого. Коні – данина дитинству, проведеному на Київщині поруч із тваринним господарством. Діти каталися на тамтешніх робочих конячках без седла, чіпляєшся за гриву – і вперед. У новій серії ці коні стали ліричнішими, наче з української народної пісні «Ой, чий то кінь стоїть», що і дала назву проєкту. З одного боку, є жорстка динаміка, кінь – той самий брат козака, який допомагає йому перемагати. Але моменти спілкування з конем сповнені ніжністю, навіть любов’ю. Кінь – друг, а не свійська тварина. Важливим образом є «Падіння»: ми бачимо лише знеособлений фрагмент, і це може прочитуватися як історія про визволення. 

 

Микола Білоус зберігає вірність власному унікальному методу живопису. У роботах повітря змальовано чорним, і цей колір принципово відсутній в основній композиції. Кольори відкриті, без напівтонів, але все огорнуто напівпрозорим «базовим тоном» (суміш трьох основних кольорів – червоного, синього та жовтого). Складається враження, що персонажі стоять на театральній сцені. Або, можливо, це прожектор пам’яті вихоплює образи з минулого?

 

«Як сонечко зійде, кохання відійде», – такими словами завершується пісня «Ой, чий то кінь стоїть». Любов Миколи Білоуса до мистецтва і життя загалом така велика, що не беремося вимірювати її в кінських силах.