ХХ століття відзначилося численними соціальними катаклізмами, котрі разом із технічним прогресом повністю трансформували спосіб життя людини, його повсякденність і багато в чому визначають його по сьогодні. Спорт, що став темою нового проекту Петрова, не став виключенням. Саме у ХХ столітті спорт стає одним з головних супутників пропаганди і політики. Якщо ми пригадаємо «Тріумф волі» Лені Рифеншталь чи результати Олімпіади в часи Холодної війни, коли лідерами медального заліку були лише США чи СРСР, то зрозуміємо, чому спорт став і залишається одним із соціальних активів, що найбільше інвестуються. От лишень тепер, знову ж таки, в силу технічного прогресу, «тріумфи» все частіше належать звичайним людям, які все частіше інвестуються свій час і гроші у непрофесійний спорт, конвертуючи їх у фотографії для соцмереж, видимість приналежності до чогось важливого, спробі лишити по собі хоч якийсь слід. Одним словом, самовиражаються лише у такий спосіб.
Петров же хоче, аби ми поглянули на це інакше, на людей, для яких спорт є їх іманентною ціллю, а не чимось, виведеним в культ.
Афорданс робіт і технічне виконання ідеально доносять цю думку до глядача. Ми бачимо різні наративи тих, хто у прямому сенсі «застигли у спорті». Споглядання емоцій, поз і ситуацій, в яких опинились герої робіт, показує нам іншу сторону спорту, де є притаманна йому змагальність, де всі хочуть стати кращим/кращою, але вийде в одного. Можливо, саме тому в кожній роботі ми бачимо стільки емпатії до спортсменів, які поклали своє життя на олтар першості, бачимо теплоту, з якою художник ставиться до своїх героїв. Адже, як правило, у попередніх виставках ми спостерігали неприховану іронію стосовно людей, чи то іммігранти, діти, відпочивальники чи солдати.
Вперше Петров розповідає свої історії одночасно у двох вимірах: на площині і в об'ємі. Читання цих історій спершу на акварелі, а потім у скульптурах з глини і металу, епоксидної смоли і дерева, в які вони трансформуються, значно загострює ефекти від побаченого, і кожен сюжет дійсно запам’ятовуються.
Втілюючи деякі попередні напрацювання, Євген логічно вписує цей проект в історію своїх виставок, тому всі його шанувальники не лише переймуться закономірним для художника тонким почуттям стилю і залишаться у захваті вкотре, але і скажуть: «Так тримати, Петров!»
Саша Геллер