ВЕКТОРИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА 
З СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ТОЧКИ ЗОРУ 

За найбільш загальним визначенням сучасне мистецтво - це творчий здобуток від початку Другої Світової війни до сьогоднішнього часу. Проте це характеристика лише хронологічних меж, без натяку на істинний зміст. Історики визначають цей час "як момент докорінного зламу свідомості", зміни мистецьких "парадигм". Він є похідним від сучасності (сучасної реальності), а тому, його неодмінно варто розглядати в соціокультурному контексті. 

Наразі злива інформації складається в строкатий калейдоскоп, і часом ставить у безвихідь через почуття естетичної вседозволеності, можливості відвертого еклектизму та відсутності критеріїв. Шальки терезів сучасної думки неврівноважені та переповнені концепціями і предметними дискурсами, які є своєрідною візитною карткою епохи "накопичення знань".Постмодерністська "безвідповідальність" в умовах капіталістичного ринку та плюралізм громадянського суспільства підгодовують критичний спосіб мислення як найбільш оптимальний стосовно тих процесів, що відбуваються. Позаяк, критична думка вже не настільки радикальна і не дискредитує сталу систему, а є скоріше способом її уточнення. Вона орієнтована на безпечні та легкі до розуміння моделі і апелює до звичної понятійної схеми, і в соціокультурному аспекті є додатковим елементом продуманої реклами. 

Антибіотиком та антидепресантом агонії суспільства глобалізації є мистецтво. Його власні перспективи варто розглядати в контексті сучасної онтологічної проблематики.

Чи варто ставити велику кількість знаків питання? Запитання??????? Чи розбивати текст на ци-та-ти? Сучасність. Сучасне. Contemporary або Актуальне. Метафізична абстракція у якій ми перебуваємо, навіть варто сказати простіше - у якій ми. За ілюстрацію змісту можна взяти перформанс Тіно Сегала на минулому Венеціанському бієнале "Contemporary, contemporary, contemporary! We are so contemporary!"- так співали в німецькому павільйоні при появі кожного нового глядача.

Гуманітарні та естетичні теорії мистецтва різняться щодо поглядів на сучасну художню сцену та відчувають брак описових моделей. Виникнення величезної кількості художніх форм та організацій, тенденцій та концептів відбулось у відповідь на глобальний запит на нову арт-продукцію в контексті економічного та технократичного розвитку. Трактування більше не орієнтується на усталену систему, а демонтує її у формі історичного критицизму, використовуючи мовні ігри та сленг деконструкції. Так, праця Ліотара, розвиваючи ідеї інтертекстуальності та діалоговості, легітимує висновки науки (як "антимоделі стабільної системи") лише коли вони руйнують попередні тези та правила, і генерують нові. В такий спосіб він формує методологію "нової непрозорості", що переорієнтовує науку на пошук різниць, нестабільностей, випадковостей та ворогуючих стратегій зі сторони її об'єкта. 

Неймовірні відкриття в області нейропсихології, біохімії та фізики є фундаментальними для імплементації нового типу мислення, нечіткої логіки, інтелектуальної інтуїції, проте й досі не набули широкої підтримки та не інтегрувались у фундамент "буденного" мислення та не виходять за межі класичної науки і мови.

Та які шанси виявлення істини в глобалістському суспільстві з медіальною пропагандою та нівеляцією відповідальності? Жест мистецтва замість індульгенції на виправдання гріхів, - проект меморіалу жертвам 9/11 архітектора Лібескінда в США, в якому ідея "свободи - цінності громадянського суспільства опинилась в центрі маніпуляцій та виправданням американського вторгнення в Ірак та Афганістан (О. Копёнкина. "Испытание мемориалом").

Фауна у формаліні Херста для нас є настільки сучасністю, як і генетичні експерименти братів Чапман з їх знаковою "ідеєю клонування як квінтесенції біополітичної культури глобального капіталізму" (1)

Наявність культурної традиції та обґрунтованого виправдання щоразу породжує очікуваний сиквел, безкінечно маніпулюючи змістами та розширюючи межі категорії "що є мистецтвом". Відбувається капітуляція перед реальністю, заданою не тим сокровенним Іншим, Іним, Буттям або Таковістю (Istigkeit), а функціонування та "виробництво заради виробництва" в рамках глобалістського підходу. Занадто довго не відбувається Одкровення, виходу за межі (трансгерсія) - як візуального мистецтва, так і мови та культури. Перемога демократії та капіталізму зі зникненням вже останніх країн з тоталітарним режимом пророкує кінець історії як такої. Мультикультурність та наявність діалогу перетворює людину ( людину - митця) на в'язня тотальної соціальності. Як зауважив Міхаїл Риклін "Особливістю нашого часу є те, що з глухого кута, в який ми потрапили, можливо немає виходу за допомогою мистецтва".

Теперішнє - тут і зараз, лише воно пов'язує свідомість з реальністю, відокремлюючи вічне. Чи можливо розгорнути формат сучасного мислення до пошуку нової, грандіозної та універсальної філософії мистецтва? Адже усі цінності мистецтва, так само як і інших сфер, - є загальнолюдськими. "За фасадом лозунгів та нескінченних інтернет - дискусій, минає людське життя...щоб почати діяти та жити нам все ще потрібні ідеї, проте справжній зміст для невеликої спільноти несуть в собі стосунки любові-дружби всередині цієї групи, всередині інших груп, всередині людства. Вони і являються єдиним справжнім актом мистецтва" (Мамонов, ХЖ). Звісно, в циклах людської культури є схожі періоди - це і елліністичний занепад грецької античності, період маньєризму, яким закінчилася доба західноєвропейського Відродження та втома і спустошеність декадансу культури нового часу. Так звані, періоди згасання та розчарування культури у собі самій. Либонь, і постмодернізм називають "новим маньєризмом". Проте хибно вважати, що сучасний стан думки - це хаотична перехідна ситуація. Адже в певному сенсі - це розмаїття вражень та наснаги від сучасної реальності, це гостре передбачення майбутнього та відповідні дії в соціокультурному полі, що у своєму "надзавданні" визначають природу та характер інтеракції різних аспектів реальності, та можуть віднайти нові орієнтири, що стануть шляхами подолання онтологічного нігілізму.

Сучасність для України (якщо локалізувати погляд) - це вододіл двох епох: радянського академізму та західного постмодернізму. А contemporary art - це жест, який от-от набуде розмаху. Індустріалізація та урбанізація з одного боку та усвідомлення необхідності власної "locus standi" (від лат.- "точка стояння, місце опори") - з іншого. І хоча певні віхи в історії культури пройшли повз екс-радянські країни, а деякі лише окреслюються в полі зору, наразі визначається власна міфологічна трансформація. Це не означає нічого, окрім заклику до гри на своєму полі. Адже філософія волевияву митця в першу чергу укорінена в його власній історій та культурі як особистості.. Вона дозоляє як мистецтву, так і культурі та конкретній людині навчитися перебувати тут і зараз, а вектор пізнання направити із зовні всередину.  

Мария Гайдук
культуролог