Перший проект Петрова без жодної картини, що повністю складається з малих пластичних форм та великого об’єкта. Уявіть собі будь-якого іншого художника, котрий вміє зображувати аквареллю до 30 деталізованих фігур на одній роботі, володіє відмінним відчуттям пропорції, який сказав би: мені не вистачає об’єму в живописі, тому я маю вийти за рамки картини. Може здатися, що художнику стало нудно малювати, але це не так, тим паче, що коли його картини розглядають відвідувачі різноманітних art-fairs (а це публіка вибаглива) і запитують у галериста, чому він виставив принти, але коли дізнаються, що ніяких принтів у “ЦЕХу” немає, виключно оригінали, починають липнути носами до скла, і, побачивши під ним акварель – повільно піднімають брови і ще довго виблискують розширеними зіницями.

 

Ідея проекту “Із життя відпочиваючих”, як і роботи, що складають його, є послідовним продовженням технічних та інтелектуальних практик Петрова.

 

Технічний бік проекту амбівалентний. З одного боку, під час роботи над картинами в майстерні Петрову нерідко доводилося самостійно виліплювати певні частини тіла, аби правильно їх відтворити на папері. І останні свої проекти він вже почав доповнювати скульптурами. З іншого боку, це перший проект, що складається виключно зі скульптур, і всі 11 робіт виконані в різних техніках, Петров експериментує з різними матеріалами – керамічною масою, деревом, каменем, кристалічною гумою для отримання оригінальних фактур.

 

Інтелектуальна сторона проекту – продовження рефлексії художника на тему південноукраїнського безкоштовного відпочинку, що початий ще в проекті “Аквапарк”  у далекому 2008 році. І кожний новий проект, присвячений цій темі, не був схожий на попередній. Петров завжди вмів оконтурити структуру повсякденності, з якою йому було б цікаво працювати. Будь

 

На цей раз він виділяє абсолютно дикий пацанський відпочинок. Це одна з небагатьох практик відпочинку, яка в юнацькому віці дає можливість не тільки виплеснути енергію, що безкінечно накоплюється, але і стверджує соціальний статус підлітка в депресивних регіонах. І подібна ініціація властива всьому узбережжю Чорного Моря, місцю, облюбованому Петровим. Якщо тобі слабо зі всіма стрибнути в безодню, залишену турбінами Дніпрогесу, то, в кращому випадку, тобі варто забути про амбіції стати вожаком, а в гіршому, - тебе насильно туди кинуть і видирайся під сміх однолітків, тільки вже сам на сам. Все це пацанське безумство виключає статичність, це наростаюча динаміка під час безглуздих практик, під впливом якої людські тіла набувають недолугих поз, стала визначальним фактором для Петрова, аби продовжити розповідь про безкоштовний відпочинок, на цей раз південно-пацанськи-безмежний, не на площині, а в об’ємі, і, знову ж таки, глава цієї історії буде несхожа на попередні. 

 

Інсталяція в людський зріст “Останній Едуард” – найнеочікуваніший аспект проекту, який фундаментально змінює звичну експозицію і сприйняття виставки.

Саша Геллер