Євген Петров
ОСТАННЯ ЗМІНА
02.09 – 24.09.2011

І знову акварель. Нещадна, актуальна, майстерно виконана. Євген Петров зміг оцінити і по-своєму переосмислити Запоріжжя. Як і попередні художники, Микола Білоус і Юрій Єрмоленко, він зробив свій проект на тему цього дивного південного міста, в якому ніколи раніше не був, і тільки завдяки зусиллям галереї Цех відвідав його.

Запоріжжя, незважаючи на всю свою історію і природу, залишатися провінцією заводського формату, яку майже не відвідують. Екологічна обстановка не дає розвиватися туризму: ні звичайному, ні культурному. Разом з тим, у автора створюється враження, що люди, які живуть тут, до кінця ще не усвідомили свого становища і не бачать великої трагедії, живучи в місті а-ля промзона.

Напевно, тому Петров підсилює присутність заводу в житті його героїв. Жорстокість, потворність, фарс, монументалізм, природа і, навіть, спорт потрапили в поле зору художника. Роботи різні по сюжету, але виконані в єдиній техніці створюють вельми дивний образ місця і часу. Це було, є, чи тільки чекає нас? Не ясно. У деяких сюжетах він акцентує увагу на привабливе радянське минуле. Минуле, в якому у всіх було однаково світле дитинство і однаково похмуре доросле життя. А що до майбутнього Запоріжжя, то майбутнє Євген залишає китайським дітям...

До речі про дітей, назва «Остання зміна» зумовлена місцем, в якому спочатку цей проект повинен бути представлений. В цьому проекті був важливий контекст, в який його втілили розмістити. Це, мабуть, найкрасивіший піонерський табір, виконаний у стилі «сталінського ампіру» в Україні. Табір оточують сади і парки, футбольне поле, власний пляж. І, саме головне, все це знаходиться на острові Хортиця, прямо над Старим Дніпром. Спальні корпуси та їдальня з колонадами представляють собою єдиний архітектурний ансамбль. Між будівлями ритмічно вписані піввікові ялини, кримські сосни, кленові дуби і платани. Варто відзначити, що первинний вигляд всього цього дива залишився не займаним. У цьому чудовому місці в літній час відпочивали радянські піонери, які виростали, потім їхали або залишалися в місті, але вже ніколи не поверталися в нього за своїми дітьми. Все змінилося, а табір залишився. І ті, хто були в останній зміні останнього літа СРСР зараз вже навряд чи зберуться разом, хіба що на виставку, присвячену їх рідному місту, та й то, тільки в Інтернеті.

З незрозумілих причин керівництво заводу, якому належить табір, відмовило нам у проведенні даної виставки. Сподіваємося, що це не остаточне рішення, оскільки Запоріжжя має всі шанси стати культурним плацдармом незалежної України.

Олександр Щелущенко