Микола Білоус
ТАКТИЛЬНІ ВІДЧУТТЯ
01.10 - 17.11.2011
Поруч з ним, 2011, полотно, акрил, 150х100см
Генерал, 2011, полотно, акрил, 200х150см
Панчохи, 2011, полотно, акрил, 150х200см
Ванна, 2011, полотно, акрил, 100х150см
У синьому, 2011, полотно, акрил, 150х150см
Кімната, 2011, полотно, акрил, 150х150см
Вагон, 2011, полотно, акрил, 150х100см
Острів, 2011, полотно, акрил, 150х200см
Шрам, 2011, полотно, акрил, 150х150см
Дійство, 2011, полотно, акрил, 150х150см
Ромео, 2011, полотно, акрил, 100х150см
Мексика, 2011, полотно, акрил, 100х150см
Шляпа, 2011, полотно, акрил, 90х90см
Ріволі, 2011, полотно, акрил, 150х200см
Піаніст, 2011, полотно, акрил, 100х150см
Відчай, 2011, полотно, акрил, 100х150см
Відображення, 2011, полотно, акрил, 100х150см
Кішка, 2011, полотно, акрил, 100х150см
Новела, 2011, полотно, акрил, 150х100см

Микола Білоус
ТАКТИЛЬНІ ВІДЧУТТЯ
01.10. - 17.11.2012

Творчість Миколи Білоуса гостро ставить питання про актуальність живопису, про саму можливість сьогодні інновації в галузі форми. Конфлікт між живописом як такої і актуальним мистецтвом неминуче виникло ще в 1960-і роки. Джозеф Кошут відзначав, що запитувати про природу мистецтва можна і треба, а про живопис неможливо. Перевизначення кордонів мистецтва, їх тривожна хиткість не мають нічого спільного з поняттям живописної техніки і досить стабільних засобів вираження. Крім того, живопис вимагає вдивляння, а актуальна художня ситуація націлена на миттєво сприймається вислів.

 У сучасному постмедіальному живопису картиною можуть стати площина, ілюзія і уявність реальності. Місія художника як свідка реальності зберігається, незважаючи на те, що сьогоднішня реальність повністю перетворена людиною, наповнена подобами, симулякрами, віртуальними артефактами. До неї неможливо доторкнутися, тактильно пережити. Живопис сьогодні - це засіб повернути, викликати з небуття і вивести реальність в режим видимості. У Миколи Білоуса на формальному рівні це відбувається як «повернення» фігуративності, реанімація обсягів і кольору з площини «Чорного квадрата» Казимира Малевича - маніфестувати кінця живопису. На смисловому ж рівні він повертає життя реальності, яка перетворена кінематографом в тінь, сновидіння. Ця проявлена ​​в живописі кінореальність позбавлена ​​будь-якої тимчасової визначеності, зображення об'єднує і світло, і темряву, і насиченість чистого кольору, і об'ємність форм.

 
Оксана Баршинова,
історик мистецтва