Євген Петров
ЗІТКНЕННЯ
24.05 - 30.06.2012      

У той час, коли практично вся «індустрія» сучасного українського мистецтва піариться виключно на трендових темах, судорожно намагаючись комусь догодити, Євгеній Петров у своєму новому проекті «Зіткнення» звертає увагу на дійсно глибинні, аби не сказати філософські, теми.

Людство, симулюючи тільки тональності безпеки, створює тим самим зони виключення, куди, в першу чергу, виводяться феномени, що породжують страх. І момент зіткнення з реальністю є як раз тим головним, неугодним нервом будь-якої Події, який суспільство намагається всіма можливими способами обезболити. Але систематична анестезія породжує певні неврози всередині самого суспільства. Симптоми цих неврозів проявляються в бажанні пережити відчуття катастроф, будь це напинання на себе 3D окулярів в кінотеатрі чи, того гірше, користування послугами компаній, які обіцяють подарувати це саме жадане відчуття безпечного страху.

Петров підходить до цієї проблеми в флегматичний, протилежний мейнстріму, спосіб. На його полотнах ми не побачимо паніки, якою нас годують у засобах масової інформації, але побачимо хлопчика, який неспішно колупається в носі на фоні вибуху, дітей, які продовжують гратися, незважаючи на навколишній хаос. Художник тонко відчув той момент, коли Подія розриває полотно повсякденності на шматки, тим самим зобов'язуючи нас не ялозити на місці, а закликати до відповіді блеф попередників і витворити нове полотно повсякденності, в якому нам доведеться жити до наступного збудження нерва реальності. Іншими словами, ми зобов'язані сприймати катастрофи як даність, дивитися на них, як на рушійну силу, адже природа реконструюється саме ними, і все, що ми беремо від природи зараз - це наслідки минулих катастроф. Та й сприйняття людей стало трохи іншим - зараз важко здивувати, або, принаймні, зафіксувати увагу людей на тому, що відбувається. І це аж ніяк не неуважність або перевантаженість подіями, швидше, сприйняття феномену зіткнень як чогось буденного, що крокує поруч. Англійська старовинна приказка «Чудо - тільки дев'ять днів чудо» є тільки зайвим підтвердженням цього.

Окрім проблематики проекту, Петров цього разу також порадує нас новим підходом в технічному плані. Цього разу художник, в невластивій йому манері, пише картину маслом на полотні, а не традиційною для себе аквареллю. Але, безсумнівно, роботи виглядають як завжди бездоганно, що зайвий раз вказує на видатний геній Петрова.

Не витрачайте час на черговий перегляд «катастрофічних» роликів на YouTube, а приходьте в галерею «ЦЕХ» і насолоджуйтеся неповторним Петровим.

Саша Геллер