Лінас Ляндзбергіс
ПСЕВДОЛИТОВСЬКИЙ ПЕЙЗАЖ
14.12.13 - 22.03.2014
Всі литовці романтики. Це республіка художників та поетів. Традиція оспівування сил природи, стихій та «священних ландшафтів» залишилось у литовців на генетичному рівні. Окрім того, що країна омивається Балтійським морем і близько 30% її території вкриті лісами, Литва була однією з останніх язичницьких держав Європи.
В цьому контексті відомий литовський художник Лінас Ляндзбергіс виглядає хуліганом, що, пишучи ліричні пейзажі, наче навмисно розбиває їх яскравими «вставками». Різка кольорова геометрія «вмонтованих» мультимедійних зображень створює ефект колажності. В результаті м`який класичний фон починає видаватись ледь не абсурдним.
Вважається, що пейзаж відносно молодий жанр живопису. Він трансформувався у самостійний тематичний елемент, передусім, завдяки творчості імпресіоністів. Розквіт ж цього типу живопису пов'язаний з винаходом фарб у тюбиках, що дало можливість художникам працювати за межами своєї майстерні.
В сучасному урбаністичному просторі, пейзажі довкола нас мають властивість постійно змінюватись. І чи не єдиний спосіб зробити «стоп-кадр» – це спробувати візуально зафіксувати їх. У роботах Лінаса присутнє протистояння «розслабленої реалістичності» та кітчевих «візуальних вірусів», вони наче постійно перебувають у динамічній боротьбі. Дехто вбачає в роботах Ляндзбергіса легкий сум за постімперськими амбіціями нащадків Великого князівства Литовського.
Лінас пропонує подивитись на живописні ландшафти з символічної точки зору. Попри свою візуальну строкатість, вони доволі метафоричні. Іронію його мистецького жесту підкреслюють назви робіт, які одночасно і створюють сюжетну напругу. Так, одна з робіт присвячена Теду Качинському, американському математику-анархісту, що майже 20 років надсилав поштою бомби вченим і керівникам підприємств, які експлуатують природні ресурси чи займаються розробкою комп'ютерних технологій. На картині ж «Я ще не все тобі сказала, любий» намальований коктейльний столик з келихом та кишеньковим пістолетом. А єдиними колоподібними об’єктами у роботі «Два апологети сучасного мистецтва в наукових колах» є німби. Робота «Останнє фото клану» ледь не трагічна, оскільки доволі легко спрогнозувати долю кеглів над прірвою.
Перебуваючи в семантичному полі цієї виставки, важко втриматись від цитування Бодрійяра та його теорії симулякрів (копії того, чого насправді не існує) так само, як і принципу монтажу образів Жижека. Живописні полотна проекту «Псевдолитовський пейзаж» могли б бути чудовими ілюстраціями до книги під назвою «Від епохи Відродження до Постмодерну». Завдяки поєднанню романтичних фонів і яскравих імплікацій, пейзажі Лінаса передають атмосферу контрастної сучасності. Очевидно, вони відсилають глядачів до спостерігання ландшафтів іншого типу, зовсім не природних, й зовсім не литовських.