Микола Білоус
АПОЛОНІДА
5.09 - 20.12.2014

Микола Білоус: митець по смерті живопису

Живопис Микола Білоуса є життя по смерті.

Десятиріччями галасливі постмодерністи передрікають загибель цьому виду мистецтва.
У серії "Аполоніда" (за мотивами одноіменної кінострічки французького режисера Бертрана Бонелло, 2011) гине якраз світ, остаточно схибивши у полоні розпусти.
Митець займає максимально відсторонену позицію щодо збочень шаленого світу.
Його мистецтво починає бути як "постмедійне", тобто вже як після кінематографу й навіть новітніх медіа.
"Людина з кіноапаратом" Дзиги Вертова використовує здобутки історії візуальної культури, аж ось через майже століття живопис реваншує, позачасово зупиняючи здавалося б сюжетно вторинні кадри з публічного будинку.
У таїні повної зупинки часу і є вічне життя мистецтва.
Білоус володіє нею сповна.
Він - візіонер, митець - відхилення від правил.
Його відхилення від українських правил полягає також і в тому, що митцю належить особиста афористична історія мистецтва.
Ось коротесеньке зведення найважливіших візуальних рішень, що вплинули на весь процес естетичного виробництва, за Білоусом.
1. Китайці: важке в простому, просте у важкому. Закон лаконічної виразності форми.
2. Ежен Делакруа: колір як елемент композиції, "Свобода на барикадах".
3. Марсель Дюшан: контекст художнього жесту, "Фонтан-пісуар".

Однак, окрім наведених вище здобутків, митець використовує "хибний тон" Джорджо Моранді, який додав чорний до трьох основних кольорів (червоний, жовтий, синій) та революційний досвід Фернана Леже, що "звільнив колір від форми".
У випадку Білоуса колір від форми було звільнено не за сприяння потойбічного сяяння неонової реклами Таймс-сквер, а через чорне небо полярної Чукотки.
Там митець працював як плакатист, досягаючи китайської класичної виразності мінімумом засобів, - однак тотальну домінацію чорного (неба) здолав із неабиякою складністю.
На честь перемоги над чорним квадратом полярного неба, - а також як невід'ємний елемент композиції, - чорний заповнює усі "повітряні шпарини" робіт Білоуса.
В "Аполоніді" - нове слово в кольоробаченні митця - звучить і білий, приваблюючи "метеликів" святковістю вбрання повій.

Тож, "хибнотоновість" Моранді реактуалізується в абсолютно іншому контексті, постмедійному.
Білоус - не Моранді. Його "хибний тон" складається з червоного, синього, живтого, - та викриває змазану цифровізмом оптику медіатизованої сучасності.
Викриває змазані "лінзи" такої оптики з оригінальністю та наполегливістю "растрового" короля американського поп-арту Роя Ліхтенштайна.

Живопис Білоуса є зупинений час після - чи в ту саму мить - смерті новітніх медіа.
Зафіксований відстороненим оком митця, цей шалений світ, - глобалізована метафора публічного будинку, де митці разом із арт-критиками - перші повії, - уже не так сповнений буйними соками життя, навпаки: трагіка абсурду насолоди саморуйнацією, акт своєрідної авто-некрофілії.
Врешті решт - шалена втома "після оргії", "Аполоніда" - посторгіастична.

Саме візуальний фіксатор у режими зупиненого часу дозволяє авторові не брати участь у оманливій оргії "змазаної оптики" новітніх медіа - та у вічності з-пустошення пережити її.
У вічності з-пустошення чорного неба полярної Чукотки, що якось невидно, але як загальна міра умовності, пронизує собою усі роботи серії "Аполоніда".

Олег Оленєв